ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

24.02.2023
ДЕМОНСТРАТИВНА ІСТЕРИКА: ЯК РЕАГУВАТИ?

Кожна дитина вчиться досягати своїх цілей, шукає різні шляхи, експериментує. Це цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй цих цілей досягти. Як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою?
Головне правило: ні в якому разі не можна піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися дитині коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань.

Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, всього один раз, і збереження спокою – єдині заходи, які допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити.

Чудовий зразок такої поведінки можна знайти у спогадах дочки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька.

У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що, безумовно, не сприяло поліпшенню її характеру.
Побачивши одного разу один із Асиних “фокусів”, Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько.
На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.
Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.
Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.
Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …

Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Асі сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактної дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими і однолітками, серед яких завжди, впродовж всього свого життя, мала багато справжніх друзів.

Ми бачимо, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Ось головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху:
● він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов),
● був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися),
● нічого не говорив під час і після істерики,
● був послідовний, не відходив від своєї «методики».

17.01.2023
На що звертати увагу при вихованні дітей?

Іноді батьки говорять дитині такі фрази:
“У інших … діти, як діти, а ти …”,
“Ось дав Бог дитину …”,
“Пощастило ж іншим батькам з дітьми …”,
“І в кого ти тільки вдався?”
Наші діти – в нас.
Дивлюся в тебе, як в дзеркало …

Дитина, насправді, виступає для нас своєрідним інструментом, через який ми можемо задіяти зони свого особистісного зростання. Але це при достатньому рівні усвідомленості.
Діти проектують нам ті прогалини, над якими нам необхідно попрацювати.
Бувають “важкі” підлітки, а бувають “важкі” батьки.

Ознаки “важких” батьків.
Вони говорять:
“Ну що ти так довго? Скільки ти ще будеш порпатися? Давай швидше! Ми і так вже запізнюємося” та ін.
Промовляючи ці фрази, батьки думають, що вчать дітей організованості. Насправді, в цей час дитина вчиться поспішати і хвилюватися.

“Скільки разів повторювати?”
Чим частіше повторюємо, тим менше дитина акцентує увагу на сказаному.

“Я так втомилася. У мене зовсім немає сил”. Але через якийсь час дитина бачить, наприклад, телефон в руках у мами і робить висновок: “Їй не до мене. А я знову зовсім одна”.

Батьки говорять: “Моя дитина – ледарка” або “У мене росте ледар”.
Дитина відчуває себе поганою: “Мама розчарувалася в мені”, і її самооцінка падає.

Пропоную техніку, яка дозволяє проаналізувати поведінку дитини і звернути увагу на себе.
“5 фокусів проектуючого виховання”.

Звертаємо увагу на те, куди спрямований:

1. Гнів дитини. Дитина вказує на гнів, який є в самому дорослому. Діти гніваються на те, на що навчили їх батьки.

2. Дитячі інтереси і захоплення. Вони вказують на Ваші мрії і бажання. Наприклад, дитина любить збирати конструктор (Лего). Можливо, Ви давно хочете зробити в квартирі ремонт або побудувати свій власний будинок.

3. Дитяча радість. Через неї ми можемо навчити дитину чого-небудь найкращим (легким) способом. Наприклад, під час прогулянки або гри в ляльку Барбі, ми можемо донести до малюка всю необхідну інформацію.

4. Співчуття дитини. Зверніть увагу на те, в яких ситуаціях дитина підтримує інших людей / дітей. Якими способами? Швидше за все, саме в цих сферах Вам самим варто більше відкривати своє серце.
Співчуття – це доросла емоція, яка притаманна дитині.

5. Включення дитини. Це коли дитина по максимуму проживає якийсь момент або максимально включена в рольову гру. Вона щаслива, наповнена радістю, знаходиться в теперішньому моменті – вона відкрита світу. Це те, чого ми самі можемо повчитися у дітей.

У наших відносинах з дітьми починає відбуватися щось дивне, коли, прокидаючись вранці, ми подумки вимовляємо: “Я люблю тебе безумовно. Спасибі тобі за те, що ти у мене є. Ти – добра, лагідна, уважна і чуйна дитина. Я пишаюся тобою”.

10.01.2023
«Як підтримати дитину – лідера?»

До дітей – лідерів потрібний особливий підхід. Крім того, що треба помічати її соціальну активність та організаторські здібності, варто ще й розвивати їх. До того ж важливо не перегнути, аби лідерство не перетворилося на егоцентризм.
Як батьки можуть “вбити” лідера в дитині
Заборона ризикувати. Якщо оточити дитину гіперопікою, заборонити їй набивати гулі й отримувати цінний життєвий досвід, то можна натрапити на відсіч в підлітковому віці. Як тільки вона відчує, що може чинити опір нав’язливій турботі, то почне відчувати й порушувати межі дозволеного.
Щедра похвала. Хвалити дитину вкрай необхідно, але надмірно розхвалювати не варто. Завищена самооцінка призведе до проблем в спілкуванні з іншими дітьми. Лідерство в колективі може похитнутися.
Страх перед помилками. Він виникає в момент, коли батьки починають карати дитину за помилки. Так, коли вона цілеспрямовано шкодить, то потрібно це присікати. Але у всіх інших випадках визнайте, що в дитини є право помилятися.
Як розвивати лідерські якості у дитини
► Запишіть дитину на секцію або гурток за інтересами, де практикуватимуть групові змагання, конкурси, вікторини. Це стане відмінним середовищем для прояву лідерських якостей.
Пралельно потрібно формувати в дитині відчуття впевненості у своїх силах. Вона повинна відчувати схвалення та підтримку батьків.
► Справжній лідер не тільки бере на себе керівництво колективом в певних ситуаціях, а й сам створює ці ситуації. Продумайте разом з дитиною, що вона може зробити для цього. Наприклад, можна ініціювати проведення конкурсу. Логічно, що керувати процесом буде автор ідеї. Так можна не тільки проявити організаторські здібності, а й закріпити свою позицію лідера.
Комунікація з однолітками. Справжній лідер завжди знає, чим живе і дихає його колектив. Він повинен щиро проявляти інтерес, бути приємним співрозмовником, надавати посильну допомогу. Тому емпатія й альтруїзм – якості, які обов’язково потрібно прищеплювати маленькому лідеру.
Параметри індивідуального розвитку:
• фізичний розвиток
• психоемоційний розвиток
• інтелектуальний розвиток
• соціальний розвиток
Варто розуміти, як влаштована індивідуальна організація дитини і чому так важливо не перевантажувати будь-який з цих параметрів.
Таким чином, при формуванні особистості дітей батькам вже зараз варто задуматися і сформулювати їх траєкторію розвитку. З огляду на тенденції та компетенції, затребуваність яких підвищується з кожним роком, приділяйте час дітям, сповільнюйтеся і даруйте елементарні знаки уваги і співпереживання потребам дитини. Залучайте фахівців. Вони – ваші помічники у вихованні. Шукайте серйозних тьюторів, що мають практику і масштабне мислення. Шукайте атмосферу, де дітям захочеться пробувати себе, досягати і прагнути до амбітних і великих цілей.



03.01.2023
ПОДОЛАННЯ СТРАХУ

Не сваріть дитину, якщо вона чогось боїться, краще з’ясувати причину і допомогти дитині змінити ставлення до свого страху.
Не смійтеся і не виставляйте напоказ боязнь дитини, це може пересунути страхи на більш глибинний рівень.
Не лякайте дитину ще більше. «Якщо ти зараз же не зайдеш у кімнату, я тебе відлупцюю».
Не варто займатися «загартовуванням», тобто якщо дитина боїться темряви і спати сама, не замикайте її в кімнаті «щоб звикала». Ви ще більше налякаєте дитину, але це найменше, що може статися. Наслідки таких «загартовувань» сумні: неврози, заїкання, відхилення у розвитку. Якщо ви все ж хочете спробувати цей метод, поставте себе на місце малюка. Якщо ви, скажімо, боїтеся мишей, засуньте руку в клітку з великою кількістю мишей. Пройде у вас страх? На жаль, не всі батьки розуміють, яка тендітна психіка у дитини. Ніколи не кричіть на дитину. Все, що завгодно можна пояснити спокійно!
Не ставтеся до страхів дітей, як до примх, тим більше не можна лаяти і карати дітей за “боягузтво”.
Постійно запевняйте свою дитину, що вона в повній безпеці, тим більше, коли ви поруч з нею. Дитина повинна вірити вам і довіряти.
Обговорюйте з малюком його страхи. Головне завдання батьків – зрозуміти, що саме турбує дитину і що стало причиною страху. Малюк повинен навчитися сам справлятися зі своїми страхами, але цього не відбудеться без вашої батьківської допомоги.
Коли у дитини почалася паніка, займіть її грою, спостереженням за чим-небудь (наприклад, подивитися у вікно). Більше розмовляйте з дитиною!

27.12.2022

Чим зайняти дитину у сховищі?

Щоб повернути відчуття безпеки:
1. Ліпити із пластиліну, що наразі є ефективніше, ніж малювати.
2. По можливості взяти із собою подушки, щоб зробити будиночок.
3. Із ниток «прокреслити» довкола себе коло безпеки.
4. Вирізати орігамі.
5. Робити мотанки з хусточок.
6. Вчитися жонглювати.
7. Гра «Чарівні дотики»: уявити, що тіло – музичний інструмент. Кожна
частина тіла видає свій звук. Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає,
кукурікає тощо.
8. Гра «Я – тварина»: показати жестом, позою, звуками, яка тварина. Другий
партнер із гри відгадує. Образ тварини завжди свідчить «про життєстійкість»
дитини, тому можна запропонувати після зображення «наляканої» тваринки
показати «сміливу».
9. Гра «Докричатися до Місяця»: уявити, що треба крикнути послання
космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів сховища одне
одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.
10. Гра «Вдихнути хмару»: уявити, що вдихнули хмару, і видихнути її зі звуком
– тихим або сильним вітром, можна із грозою та блискавкою (тупаючи
ногами).
11. Гра «Погода»: можна йти по колу, можна стукати пальцями, долоньками по
столу, стіні, підлозі. Спочатку погода гарна, світить сонечко і легкий вітер
(йдемо/стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ
(йдемо/стукаємо швидше і голосніше). Дощ посилюється, злива –
тупаємо/стукаємо сильніше, стрибаємо, гроза-ураган – стрибаємо, махаємо
руками і кричимо. Вітер заспокоюється, дощ стихає – поступово
йдемо/стукаємо тихіше і повільніше. Закінчуємо «хорошою погодою»: руки
вгору – «сонце».
12. Гра «Клац-клац»: клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби,
як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на
людей.
13. Гра «Лети!»: дмухати одне на одного, як на перо. «Перо» має «полетіти» і
«покружляти».
14. Гра «Штовхалки»: відштовхнути повітряною хвилею партнера по грі,
зробивши жест руками. Партнер «відлітає» від дитини.
15. Гра «Борці сумо»: засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка
пом’якшуватиме удар.
16. Рвати папір, а потім зібрати з уривків колаж.
17. Боулінг: збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).
18. Гра «Злий бобер»: придумати злу тварину і поводитися так, як може
поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім – на
людину.
19. Гра «Випустити пазурі»: показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли
хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.
20. Гра «У ціль»: зім’яти в руках папір і як м’ячиком влучити в ціль.
21. Кричати в «мішок для крику» або в склянку.
22. Гра «Буцалки» – буцатись руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи
«ні».
Настільні ігри
1. Шахи, шашки.
2. Причому шашки збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»).
3. Будь-які настолки.
4. Карти.
5. Що простіша (тупіша) гра, то краще.
6. Розставляти доміношки та влаштовувати «ланцюгову реакцію».
Малювати
1. Мандали, будиночки, веселки.
2. Мрію.
3. Найбезпечніше, захищене місце.
4. Те, що хочеться робити одразу після війни.
5. Розмальовки.
6. Ангелів.
Ігри зі словами
«Питання»: один гравець ставить запитання – другий повинен відповісти на
нього. Гра триває, доки хтось скаже речення без питання. Наприклад: «Ти їв
сьогодні? – А чому ти цікавишся? – Хіба це секретне питання?» – і так далі.
«Чотири слова» (дітям від 8 років можна запропонувати і 5–6 слів): вибираємо
4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по
черзі невелику розповідь.
«Багато слів»: вибираємо велике слово. З його букв кожен на своєму аркуші
складає та записує багато маленьких. Діти можуть спочатку бути в команді з
дорослими, а потім вони швидко стають самостійними гравцями.
«Малювання словом»: вибираємо слово, яке дитині складно писати або
вимовляти. Вигадуємо, що саме малюватимемо. Наприклад, намалювати
фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів у
різних площинах).
«Навпаки»: говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, чайник —
киньяч, стіна — анітс…
«Врозсип»: написати врозсип на аркуші літери, з’єднувати букви лініями в
слова.
«Покажи слово»: один гравець загадує слово і показує його пантомімою, інші
повинні відгадати.
«Я загадав»: розповісти про загадане слово, не називаючи його. Наприклад: «Я
загадав – білий, холодний, рипить під ногами, тане». Інші мають відгадати
згадане слово.
«Індукція — дедукція»: гравець загадує предмет. Інші повинні його вгадати,
ставлячи запитання, на які він може відповісти тільки «так» або «ні» (з
дитиною можна починати із загадування тварин та частин тіла).
«Остання літера»: кожен гравець каже слово, яке починається на останню
літеру попереднього слова.
«Рима»: називаємо 4 (або 2) випадкові слова, на які шукаємо риму або з якими
вигадуємо вірш, кричалку.
«Літера»: називаємо слова лише на задану букву.
«Шукаємо подібне»: називаємо два випадкові слова – чим вони можуть бути
об’єднані?
«Чарівна мова»: називати слова або фразу, промовляючи, перед кожним
складом додатковий склад (жихмажира – хмара, раморароразираво – морозиво).
Учасники мають вгадати слово.
«Нісенітниця»: говоримо початок речення, до якого потрібно вигадати
продовження-«нісенітницю», абсолютно нереальне.
«Казка»: складаємо казку – кожен каже по реченню.
«Асоціації»: один гравець називає слово, наступний – свою асоціацію на це
слово (дітям можемо пояснити – перше, що спадає на думку, коли чуєш це
слово).
«Це слово вміє…»: описуємо слово його «вміннями». Наприклад, «він вміє
писати, малювати, стукати та кататися по столу» (олівець). Учасники
відгадують слово.
«Картина»: називаємо слово. По черзі розповідаємо, яку об’ємну картину ми
бачимо, коли вимовляємо це слово. Наприклад, для одного гравця слово «чай»
означає: сім’я сидить за столом і розмовляє, для іншого – чайна плантація та
збирачі чаю, для третього – стіл накритий скатертиною, грає музика, для
четвертого – чайна церемонія, для п’ятого – людина сама стоїть біля вікна,
насолоджуючись самотністю та чаєм.
«Антоніми»: називаємо слова і шукаємо до них антоніми.
«Неіснуюче слово»: вигадуємо неіснуючі слова, і що вони могли б означати
мовою інопланетян.
«Тарабарська мова»: говоримо одне з одним тарабарською мовою,
намагаючись за інтонацією вгадати, про що кожен говорить.
Відволіктися від тривог та хвилювань також допоможуть мультики й ігри
в телефоні, прослуховування аудіо-книг.

19.12.2022
Проєкт «Завжди поруч»

З грудня місяця запроваджено проєкт “Завжди поруч”.
Війна є значним стресом для усіх, проте найбільш уразливою категорією є діти. За результатами дослідження «Як війна змінила життя українських дітей», проведеного Gradus Research серед містян 18-64 років, які мають дітей до 18 років, 75% батьків зазначили, що їхні діти демонструють ті чи інші симптоми травматизації психіки. Виживання дитини за цих умов, стабілізація її психоемоційного стану значною мірою залежить від дорослих. І чим меншою є дитина, то більшої допомоги від дорослих вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій. Саме тому важливо, щоб педагоги були обізнані щодо того, якою має бути підтримка дитини у стресовій ситуації.
Педагоги можуть надати значну допомогу дитині та її батькам у процесі психологічного відновлення. Але це можливо у випадку, коли самі педагоги володіють знаннями щодо того, що таке стрес, травма, якими можуть бути реакції дітей на травмуючі події, як надати першу психологічну допомогу дитині чи дорослому, що зазнали впливу сильних стресорів.
Усе це актуалізує питання підтримки педагогів, підвищення рівня їх обізнаності щодо надання психологічної допомоги здобувачам освіти в умовах воєнного стану. Це і я основне завдання Проєкту «Завжди поруч».

Мета проєкту – надати психологічну підтримку педагогам як умови збереження психічного здоров’я здобувачів освіти.
Завдання
підвищення рівня обізнаності педагогів щодо психологічної травми, посттравматичних стресових розладів;
формування у педагогів практичних навичок щодо надання здобувачам освіти допомоги в умовах війни;
сприяння відновленню емоційної стабільності в стресовій ситуації, розвитку психологічної стійкості в дітей та дорослих.

12.12.2022

АБЕТКА ПОРАД БАТЬКАМ

/Files/images/i_1_.jpg

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.
Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.
В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.
Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.
Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.
Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.
Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп’ютері.
Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп’ютером чи плеєром.
З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.
І — ігри на комп’ютері заміняйте рухливими іграми надворі.
К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.
Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.
М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.
Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.
О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.
П — поважайте думки дитини.
Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — творчий потенціал дитини розвивайте.
У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.
Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.
X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.
Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.
Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.
Ш — шум — це ворог здоров’я дитини.
Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.
Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб’язною, правдивою, ставилася до всіх із любов’ю, дотримуйтеся самі цих порад.

Міцна та щаслива сім'я: 3 базові умови

06.12.2022

Психологічне (емоційне) насильство – це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. У психічному насильстві можна відокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
Ознаки психологічного (емоційного) насильства:
• відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;
• порушення мови, сну, прийому їжі;
• систематичне повторювання дій, зокрема – розкачування, смоктання пальців, кусання;
• відсутність зосередження та уваги;
• відсутність інтересу чи емоцій;
депресія або віддаленість;
• агресія.
Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.
Ознаки фізичної занедбаності (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі):
• брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
• безсоння;
• недотримання гігієнічних норм;
• медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;
• ховання або крадіжка їжі;
• відсутність або низький рівень соціальних навичок;
• бездоглядність;
• нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.
Слід наголосити на тому, що діти, які зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини. Деякі з них, навпаки, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками.
Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.
До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з’являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або глибокій загальмованості, зовнішній байдужності. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.
Віддалені наслідки – це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість.

01.12.2022
“Що треба знати батькам про насильство…”
Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.

Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю,бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.

Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих ‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.

Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.
Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?
Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Види домашнього насильства:
Психологічне насильство:
-висміювання;
-переслідування;
-словесна образа, погроза;
-примушування;
-залякування; ворожість;
-психологічний тиск;
-формування почуття провини.

Фізичне насильство:
-биття рукою;
-іншими предметами;
-шльопання;
-штовхання;
-викручування рук;
-будь-яке рукоприкладство.

Сексуальне насильство:
-протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.

Економічне насильство:
-умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.

Насильство це ще й:
– погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;
– невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;
– погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
– заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);
– ламання або знищення особистих речей;
– використовування лайливих слів, лайка;
– приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;
– звинувачення у всіх проблемах;
– критика думок, почуттів, дій;
– поводження з ним/нею як із прислугою;
– ігнорування.

Насильством щодо дітей, крім цього,вважається:
– нехтування дитиною;
– нехтування обов’язками стосовно дитини;
– відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);
– накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;
– недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
– втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;
– недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;
– використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;
– нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях.Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. Ічасто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.

Чи знаєте Ви, що:
·- Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

·- Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.

·- Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.

Будь-яке насильство в сім’ї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї,травмує дитину!

Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї:
·Діти зазнають почуття провини, сорому й страху, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм довилося спостерігати.

·Діти відчувають сум.

·Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Діти можуть:

·реагувати надто агресивно;

·не визнавати авторитетів;

·бути пасивними чи пригніченими;

·мати вигляд знервованих або зляканих;

·жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з почуттями, труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Діти, які були свідками насильства в сім’ї, отримують негативний «урок» та засвоюють, що:насильство– це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цюзвичку вони переносять у навколишнє середовище: спочатку в дитячий садочок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.

Вонине знають про те, що можнадомогтися бажаного, не обмежуючи прав іншої людини.

Вонине спроможні розуміти почуття інших людей.

Дитина може вирости забитою, такою, що не вміє постояти за себе або агресивною.

Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання – становлення правильних стосунків з дітьми, а основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі відносини.

28.11.2022
Пам’ятка для батьків «Як виховати слухняну дитину!»

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Ваша поведінка – приклад для наслідування.
2. Змінюйте оточення, а не дитину. Не карайте дітей за їхню природну цікавість.
3. Критикуйте не дитину, а її вчинки. Критика дитини сприятиме формуванню заниженої самооцінки.
4. Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.
5. Висувайте реальні вимоги. Вимоги до дитини мають відповідати їхнім віковим можливостям.
6. Обирайте виховання без застосування фізичної сили та приниження. Не намагайтеся виховати навички самоконтролю і поваги до інших за допомогою покарання.
7. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не дорікайте та не контролюйте їх постійно.
8. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина, навіть коли вона сердита. Цікавтеся тим, що вона робить та відчуває.

ЛЮБОВ Є НАЙВАЖЛИВІШОЮ ПОТРЕБОЮ ВСІХ ДІТЕЙ ТА ОДНІЄЮ З ОСНОВНИХ ПЕРЕДУМОВ ПОЗИТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ!!!

Як виховувати щасливих дітей

1. Будьте щасливими самі

Згідно з численними дослідженнями, існує чіткий взаємозв’язок між настроєм батьків і дітей. Малюки вміють багато що переймати в батьків, і їхній настрій також. Проявляючи увагу до власного емоційного благополуччя, ви гарантуєте, що дитина буде відчувати позитивні емоції. Дбайте про свої емоційні потреби, приділяючи час відпочинку, релаксації й підтримці стосунків з чоловіком (дружиною) за допомогою романтичних вечорів.

2. Культивуйте здоровий спосіб життя

Дітям, як і будь-якій людині, важливо насолоджуватися сном, фізичними вправами таздоровою їжею. Малюки ясельного віку фізично дуже активні, тому вам треба дати дитині достатньо часу і простору, щоб вона рухалася й залишалася активною. Звертайте увагу також і на потребу малюка в розпорядку дня. Хоча більшості дітей приносять задоволення незаплановані заняття, усе ж краще, коли в них є встановлений розпорядок дня, і діти знають, що буде далі.

Також звертайте пильну увагу на зв’язок між певними продуктами харчування й настроєм вашої дитини. У деяких дітей цукор (і цукровмісні продукти) не тільки підвищує енергійність, а і знижує настрій і навіть провокує агресивну поведінку.

3. Хваліть дитину

Не можна хвалити дітей за все, що вони роблять, хваліть дітей за те, що вони роблять правильно. Але й не примушуйте дитину відчувати, що їй треба досягти суттєвої мети, щоб заслужити ваше схвалення. Важливо, щоб метою виховання був розвиток у малюка мислення зростання. Треба вчити дитину розуміти, що успіх досягається за допомогою наполегливої праці та старанності. Щасливі діти, які мають мислення зростання, уміють досягати успіху та здатні насолоджуватися життям, не надто турбуючись про те, що про них думають інші люди.

4. Підтримуйте з дитиною тісний зв’язок

Дуже важливо, щоб дитина відчувала зв’язок з батьками та іншими членами сім’ї. Дитинство, яке проходить у тісному зв’язку з батьками, сприяє щастю в житті дитини. Малюк відчуває свій зв’язок з батьками, коли знає, що його люблять, розуміють, визнають і хочуть проводити з ним час. Коли ці потреби задовольняються, у дитини не виникають емоційні розлади, спонукання до ризикованої поведінки та гнітючі думки. Продемонструйте малюку свою беззастережнулюбов і переконайтесь у тому, що він відчуває її й перебуває у щасливому настрої. Ви зможете зміцнити емоційний зв’язок між вами й дитиною, якщо будете якомога частіше брати її на руки,проявляти емпатію у відповідь на її плач, читати та сміятись разом з нею.

5. Прищеплюйте правильне ставлення до успіху й невдачі

Якщо ви дійсно хочете, щоб у дитини була висока самооцінка, постарайтеся зменшити кількість компліментів і дати більше можливостей для засвоєння нових навичок. Саме вміння, майстерність, а не похвала, – це правильна основа для розвитку високої самооцінки вашого малюка. Розвивати самооцінку дитини у віці до чотирьох років дуже легко, оскільки, що б дитина не робила, вона оволодіває новими навичками. Батькам іноді важко дивитись, як дитина перевантажує себе роботою, але треба пам’ятати про те, що дуже мало вмінь даються з першої спроби. І не так важливо, зазнає дитина невдачі чи досягає успіху в будь-якому занятті, головне – вона засвоює вміння, учиться, практикується й набуває правильного ставлення до успіху й невдачі.

6. Дозвольте дитині відчувати себе затребуваною

Щастя дітей і вас як особистості багато в чому залежить від відчуття потрібності, затребуваності. Без цього почуття люди бояться, що їх можуть кинути й забути. У нас є вроджена потреба у приналежності й відчутті власної значущості. Дайте малюку відчути, що він є невід’ємною частиною сім’ї та відіграє в ній значущу роль з раннього віку. Покладайте на дитину відповідальність за виконання домашніх обов’язків і показуйте, як ви відчуваєте в ній потребу. Це дасть дитині відчуття причетності, відповідальності та щастя.

7. Розвивайте почуття вдячності

Згідно з дослідженнями, щастя тісно пов’язане з почуттям вдячності, яке призводить до емоційного благополуччя. Дослідження також показали, що люди, які ведуть щоденні та щотижневі щоденники вдячності, більш оптимістичні і швидше досягають своїх цілей. Хоча маленька дитина ще не може вести щоденник, батькам важливо щодня вчити її бути вдячноюнавіть просто за приємні моменти протягом дня. Щодня приділяйте час на висловлювання слів подяки та прищеплюйте цю звичку своєму малюку.

8. Виховуйте в дитини оптимістичне ставлення до життя

Важливо вчити своїх дітей бути оптимістами з раннього віку. Це вбереже вас, батьків, від численних стресів, коли дитина досягне підліткового віку й не стане вдаватись до похмурого, пригніченого настрою. Згідно зі статистикою, підлітки, які навчені шукати позитив у будь-якій проблемі, рідше впадають у депресію. Оптимізм пов’язаний зі щастям: чим більш оптимістична ваша дитина, тим вона щасливіша. Крім того, оптимісти більш успішні у школі, отримують більше задоволення від сімейного життя й рідше зіштовхуються із тривогами й депресіями.

9. Навчайте малюка бути працьовитим

Батькам важливо виховувати не досконалих, а працьовитих дітей. У батьків, які переоцінюють значення досягнень і досконалості, часто виростають діти, схильні до депресій. Стан тривоги, зловживання алкоголем або наркотиками також зазвичай пов’язані із прагненням до досконалості. Важливо хвалити малюка за старанність, старання, зусилля, а не за досягнутий результат. Так ваша дитина не буде боятись помилок і з більшим бажанням буде робити висновки й навчатись, отримувати нові враження й набувати нового досвіду.

10. Надавайте дитині час для ігор

Час, проведений дитиною у грі, можна порівняти з часом, проведеним дорослою людиною у глибоких роздумах. Граючи, діти вчаться та зростають. Немає правил того, скільки часу малюки повинні проводити у грі. Усе, що ви повинні зробити, це надати дитині можливість повноцінно грати й рости щасливою людиною.

25.11.2022
Акція “16 днів проти насилля”
З 25.11.22 по 09.12.22

Всім відомо, що з віком характер і поведінка дитини змінюється. Бувають ситуації, коли малюк у віці 3-5-ти років стає неслухняним і некерованим. У цей момент більшість батьків вдаються до крайніх методів – фізичних покарань.

Як карати дитину
Педагоги і психологи постійно нагадують батькам про шкоду і наслідки фізичних покарань, тому застосовувати їх не рекомендується.

Щоб впливати на дитину і на її поведінку, варто застосовувати лояльні методи покарання.

Позбавлення задоволення
Один з найбільш лояльних методів покарання для дитини – це позбавлення задоволення.

Якщо дворічний малюк дозволяє собі бити маму, перебуваючи у неї на руках, то робить він це для того, щоб з’ясувати можна чи не можна. Отримавши черговий удар від дитини, мама повинна поставити дитину на підлогу і строго сказати – «Не можна», щоб дитина зрозуміла, що якщо ще раз вдарить маму, то буде позбавлена задоволення – знаходитися в обіймах мами.

Караючи малюка, будьте об’єктивні, стежте за тим, щоб покарання було пропорційно провини, яку здійснила дитина.

Недолік уваги
Будь-яка дитина важко переносить, коли батьки ігнорують її, позбавляючи уваги і батьківської ласки, тому застосовувати ці методи потрібно дуже обережно. Такий спосіб покарання може бути застосовано, якщо ваш малюк влаштував істерику, залиште малюка одного в кімнаті і перестаньте з ним розмовляти, поки він не заспокоїться. Залишити дитину одну можна тоді, коли було здійснено якийсь поганий вчинок. Покажіть дитині, що ви гнівайтесь на неї, але то покарання не повинно тривати довго. Поговоріть з дитиною, розкажіть, що саме вас засмутило в її поведінці, скажіть, що більше не будете сердитися на малюка, якщо він більше не буде так чинити.

Пам’ятайте, батькам не можна позбавляти дитину уваги надовго, дитина може затаїти образу на батьків.

Тимчасовий арешт
За вчинений проступок посадіть дитину на стілець, розміщений в кутку кімнати, не дозволяйте малюку вставати зі стільця протягом 5-ти хвилин, залиште її наодинці.

Пам’ятайте, що покарання не повинно тривати довго, 5-ти хвилин буде достатньо для того, щоб дитина заспокоїлася і задумалася про свою поведінку і причини, через які їй довелося понести покарання.

21.11.2022

Консультація для батьків:

«Ефективне виховання без покарань»

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти. Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам’ятка.Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров’я дитини.Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її “старі гріхи”. Не заважайте їй “починати життя спочатку”. Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. “Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю “мудрість” далі, передаючи її з покоління в покоління!” — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. “Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: “Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути”. Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: “Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь”. Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: “Жодного насильства!”Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
             Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці “дрібниці” інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків. 

Як виховувати без покарань | 4Mamas

16.11.22 День Толерантності

Дітям про толерантність – https://www.youtube.com/watch?v=DKWHP_41uRY
Притча про цвяхи.

Жив собі хлопчик із жахливим характером. Якось батько дав йому

мішок із цвяхами й велів по одному забивати їх у паркан щоразу, коли

хлопчик втратить терпець і з кимось посвариться. У перший день

хлопчик забив 37 цвяхів. Згодом він навчився володіти собою, і кількість

цвяхів щодня зменшувалася. Хлопчик зрозумів, що легше навчитися опановувати себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька й сказав йому про це.

Тоді батько велів синові витягати із паркана по одному цвяху тими

днями, коли він не втратить самоконтролю, і ні з ким не посвариться.

Минали дні, і згодом син зміг сказати батькові, що у паркані не

залишилося жодного цвяха. Батько підвів сина до паркана і сказав: «Ти

добре поводишся, але подивися, скільки дірок залишилося… Паркан

ніколи не буде таким, як колись».

Коли ви з кимось сваритесь і говорите щось неприємне, ви залишаєте по

собі такі ж рани, як ці дірки від цвяхів. І рани зостаються, попри те,скільки разів потім ви попросите пробачення. Словесні рани завдають такого ж болю, як і фізичні.

Не залишайте на своєму шляху цих дірок. Не забивайте цвяхи ворожнечі,

нерозуміння і жорстокості в душі людей. Будьте толерантними!

14.11.22

Поради психолога

07.11.22

Методи саморегуляції і зняття психоемоційного напруження у дітей Н. Кряжева

Прокидайся, третє око! »
(Для дітей з 5 років)
«Людина бачить не тільки очима. Мудрість і розум, витримка і спокій можуть прокинутися в твоєму третьому оці. Витягни вказівний палець, напруж його і поклади на лоб між брів над носом. Тут твоє третє око, око мудрості. Помасажуй цю точку, примовляючи: «Прокидайся, третє око, прокидайся, третє око …» 6-10 разів.

«Скинь втому»
(для дітей з 5 років)
«Встань, розстав широко ноги, зігни їх трохи в колінах, зігни тіло і вільно опусти руки, розправ пальці, схили голову до грудей, відкривши рот. Злегка похитай в сторони, вперед, назад. А зараз різко потряси головою, руками, ногами, тілом. Ти струсив всю втому, трохи залишилося, повтори ще ».

«Заряд бадьорості»
(для дітей з 4 років)
«Сядь вільно. Витягни вперед руки і приготуй два пальчика: великий і вказівний. Візьмися ними за кінчики вух – один зверху, інший знизу вушка. Помасажуй вушко, примовляючи: «Вушка, вушка чують все!» 10 раз в одну сторону і 10 в іншу. А тепер опусти руки, струси долоньки. Приготуй вказівний палець, витягни руку і постав його між брів над носом. Помасажуй цю точку стільки ж раз зі словами: «Прокидайся, третє око!» Струси долоньки. Збери пальці руки в жменьку, знайди внизу шиї ямку, поклади туди руку і зі словами: «Я дихаю, дихаю, дихаю!» – помасажуй ямку 10 разів в одну сторону і 10 разів в іншу. Молодець! Ти бачиш, чуєш, відчуваєш! »
застереження: Дорослий стежить за силою натиску на важливі точки життєдіяльності і правильністю знаходження точок.

«Дихай і думай красиво»
(для дітей з 5 років)
«Коли ти хвилюєшся, спробуй спокійно дихати. Закрий очі, глибоко вдихни:
– подумки скажи: «Я – лев», видихни, вдихни;
– скажи: «Я – птах», видихни, вдихни;
– скажи: «Я – камінь», видихни, вдихни;
– скажи: «Я – квітка», видихни, вдихни;
– скажи: «Я спокійний/а», видихни. Ти дійсно заспокоїшся».

 

31.10.22

 

24.10.22 6 батьківських звичок, які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини – фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути.

Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв’язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.

1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так
Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.
Варто зрозуміти, що дитина запам’ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.

Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку – підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2. Ви не хвалите свою дитину
Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона – знецінення для дитини.
Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.

Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3. Ви не обговорюєте її та свої емоції
«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» – саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».
Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» – ще важливіше.

Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно – посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати – нормально. І нагадуєте, що ви – поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір
Анекдот: «Мамі холодно – одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися – цей список можна продовжувати ще дуже довго.
Пропонувати дитині вибір – значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.

Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».

5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання
Тіло вашої дитини – її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.
Бити, тягати, щипати, ставити на гречку – це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.

Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6. Ви мало часу проводите разом
Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли – не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї – теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.
Якісний час – це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.

Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.

На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.

18.10.22

17.10.22 Як допомогти дитині перебороти негативні думки

Поради батькам, які допоможуть позбавити дітей від тривожних, песимістичних роздумів
Як допомогти дитині перебороти негативні думки
Спосіб мислення значно впливає на почуття й поведінку дітей. Неприємні, надмірно критичні думки можуть зашкодити дитячій самооцінці, перешкодити взаєминам дитини та змусити її відступити, не досягнувши поставленої мети.

Іноді такий похмурий, песимістичний стиль мислення наділяє новоявлені думки статусом самонавіюваної події або побоювання, яке здійснюється. Наприклад, дитина думає: «Інші діти ненавидять мене. Усе тому, що я, напевно, незграбна». Вона уникає зорового контакту та тримається замкнуто як на дитячому майданчику, так і у шкільних коридорах. Її поведінка не дозволяє заводити друзів і підтверджує, посилює висновок про те, що її ніхто не любить.

Необґрунтовано негативні погляди часто призводять до поведінкових проблем, яких могло б і не бути. Істерики, непокора, суперництво між братами й сестрами – це лише деякі з проблем, які зазвичай виникають під впливом негативних думок.

Однак за допомогою деяких практичних прийомів діти можуть навчитись розпізнавати й міняти свої звички негативно мислити.

Приклади негативного мислення

Є кілька типів негативного мислення. Одні діти негативно ставляться до самих себе, інші ж бояться, що станеться щось погане. Далі описані приклади основних типів негативного мислення й того, як воно впливає на поведінку дитини:

Узагальнення конкретної ситуації – дитину попросили поступитись брату чергою у грі. Дитина думає: «Він завжди отримує все, що хоче, а мені ніколи нічого не дістається!». Вона обурюється й відмовляється грати.
Недооцінка своїх здібностей – коли дитині кажуть, що вона неправильно розв’язала задачу, то вона розриває свою роботу й думає: «Я нічого не можу зробити правильно! У мене завжди виходять лише неправильні відповіді!».
Перебільшення значення ситуації – дитина дізнається, що в тесті з математики дала дві неправильні відповіді з десяти. Вона доходить висновку: «Я не вмію розв’язувати математичні задачі» і вдома у другій половині дня відмовляється виконувати домашнє завдання з цього предмета.
Прогнозування того, що станеться щось погане – дитина думає про доповідь, з якою завтра повинна виступити перед класом, і хвилюється: «Я не впораюсь, і всі будуть сміятись із мене». Вона намагається переконати свою матір, що почувається погано, тому завтра повинна залишитись удома.
Зосередження уваги на негативі – дитина отримала хорошу оцінку за контрольну роботу з хімії, познайомилась із новим другом на перерві й була вибрана в команду для участі у брейн-рингу. Але коли її мати спитала, як пройшов день, вона стала стверджувати, що день був жахливим, бо вона забула кросівки на фізкультурі. Після чого весь вечір провела, хмурячись і закрившись у своїй кімнаті.
​Допомагаємо покласти край негативу

Уміння вирішувати проблеми, пов’язані з негативним мисленням, – це частина триєдиного підходу до розвитку психологічної стійкості дітей. Якщо ви чуєте, що дитина висловлюється вголос занадто негативно або спостерігаєте її поведінку, яка свідчить, що вона, найімовірніше, негативно мислить, важливо братись до вирішення цієї проблеми якомога швидше. Далі пропонуються п’ять способів допомогти дитині вгамувати її негативне мислення.

1. Визнавайте почуття вашої дитини. Коли ваша дитина плаче від фізичного чи душевного болю, замість того, щоб сказати їй: «Та в тебе все гаразд», визнайте її почуття. Проявіть співчуття й чітко роз’ясніть, що ви намагаєтесь з’ясувати та зрозуміти, що вона зараз відчуває, – навіть якщо її емоції здаються награними. Скажіть щось на зразок: «Я бачу, що ти засмучений» або «Я розумію, що ти нервуєш». Коли діти відчувають, що їх приймають, цінують і рахуються з їх почуттями, вони починають пошук конструктивних способів впоратись із неприємними емоціями.

2. Делікатно вкажіть дитині на те, що її думки можуть бути помилковими. Кінцева мета повинна полягати в тому, щоб дитина сама вміла розпізнавати й коригувати свої негативні думки, а не покладалась на вас. Щоб допомогти їй дійти власних висновків, ставте запитання, які допоможуть їй зрозуміти, що її думки можуть бути неправильними. Наприклад, якщо ваша дитина каже, що вона все робить не так, скажіть їй: «Згадай ті моменти, коли ти була впевнена у правильності своїх вчинків». Допоможіть їй визначати деякі винятки із правил, щоб вона бачила, що її думка не зовсім правильна.

3. Розглядайте проблему з різних точок зору. Іноді кращий спосіб відокремити емоції від думок – запитати: «Що б ти сказав своєму другу, який би теж так подумав?». Ще ви можете запитати дитину, що на її місці зробив би улюблений персонаж мультфільму або супергерой. Якщо дитина розгляне проблему під іншим кутом, це може змінити напрямок її мислення.

4. Замінюйте негативні думки більш реалістичними. Допомагайте своїй дитині формувати більш реалістичний світогляд. Замість того щоб казати собі: «Я нічого не можу зробити правильно», їй буде корисно сказати собі: «Іноді я роблю помилки, і це нормально». Учіть дитину ставитись до себе з тією ж добротою й повагою, з якими, треба сподіватись, вона ставиться до інших людей.

5. Рішення проблеми, що робити далі. Допомагайте своїй дитині перетворювати негативні думки на позитивні дії й активно вирішувати проблему вибору в той момент, коли до неї приходять похмурі думки. Наприклад, якщо вона припускає, що провалить тест із фізики, змусьте її вжити заходи для запобігання такого розвитку подій, нехай вона, наприклад, повторить предмет або поставить запитання, якщо їй щось незрозуміло. Учіть дитину приймати конструктивні рішення, навіть якщо вона зіштовхується з важкими завданнями та неприємними ситуаціями.

14.10.22

💫💫💫Техніка “Зім’ятий папір”
Арт-терапія з дітьми 💫💫💫

Вам знадобиться:
папір (звичайний тонкий зминати простіше, але кольори виглядатимуть красивіше на акварельному папері);
акварельні фарби
пензлик
ємність з водою.

Якщо дитина переживає якісь не надто приємні емоції: злість, страх, образу тощо. Можна запропонувати їй взяти аркуш паперу і простим олівцем намалювати пляму, яка буде символізувати обрану емоцію.
Наприклад, дитина чогось боїться. Запропонуйте їй пограти в таку гру з папером і фарбами. Дайте аркуш і попросіть намалювати пляму, яка буде означати її страх. В такий спосіб дитина вже трошки відділиться від свого страху і зможе поглянути на нього ніби зверху.
Ви поруч можете також робити цю практику разом з дитиною. Підтримуючи її в такий спосіб.
Наступний крок: зімніть свій аркуш. Спробуйте отримати від цього процесу максимум задоволення разом з дитиною. Можна поемоціонувати: “Мерзенний страх, тепер я давлю тебе, а не ти мене!”
Далі розгортаєте зім’ятий папір, розфарбовуєте його яскравими кольорами.

13.10.22

12.10. 22

Вправи, що допоможуть знизити напруження у дитини

Пропонуємо добірку вправ, що дадуть змогу заспокоїти дитину й нормалізувати її психічний стан, позбутися негативних емоцій. Ці вправи можна виконувати як вдома, так і в укритті, у черзі на вокзалі

Дихання животом

Попросіть дитину стати або лягти й покласти долоні на живіт. Відтак почати повільно дихати животом і при цьому спостерігати, як він опускається та піднімається. Після цього попросіть зробити повільний вдих і водночас злегка притиснути долоні до живота, ніби стримуючи його. Нехай дитина повільно видихне й водночас злегка натисне долонями на живіт. Вправу повторіть 10—12 разів, при цьому нехай дитина дихає у нормальному для неї темпі.

Потягування

Попросіть дитину стати, випрямити спину й поставити ноги на ширині плечей. Відтак плавно підняти праву руку вгору й при цьому прислухатися, як напружуються м’язи у правому боці тіла. Після цього нехай дитина поставить праву долоню дороги ребром й тягнеться нею вгору, наче намагається тиснути нею на небо. Водночас ребром лівої долоні тягнеться донизу, намагаючись тиснути на землю. У такому положенні дитина виконує кілька циклів дихання. Відтак довільно опускає руки та уявляє себе деревом, яке ледь-ледь гойдає вітер, і розхитується праворуч-ліворуч 10—15 разів і дихає у нормальному темпі. Під час чергового вдиху дитина повільно кладе долоні на груди, а під час видиху — повільно опускає їх донизу. Робить 2—3 цикли дихання, відтак відпочиває й повторює вправу у зворотному порядку

Брикання

Попросіть дитину стати й по черзі різко викидати то ліву, то праву ногу вперед, ніби вона відбивається ногами від когось або чогось. При цьому нехай дитина якомога сильніше струшує розслабленими кінцівками. Коли дитина виконає 10—15 рухів кожною ногою вперед, вона робить таку саму кількість рухів ногами назад

Сокира

Попросіть дитину стати й уявити, що вона тримає в руках сокиру, щоб нарубати дров. Нехай дитина зробить глибокий плавний вдих. А відтак складе долоні так, ніби тримає в них сокиру, закине руки за голову та зігне їх у ліктях. При цьому нехай вона максимально напружить руки і тисне долонями одна одну. Після цього попросіть дитину рвучко видихнути й, максимально напруживши м’язи рук, зробити різкий рух руками вперед, ніби вона намагається махнути сокирою у повітрі. Повторює вправу 10 разів

 

11.10.22 

Вправи арт-терапії для тривожних дітей.

Арт-терапія психосоматичних проявів у дітей – Маріупольська асоціація жінок «Берегиня»

Шановні батьки!
Пропоную пограти з дітьми  в дуже творчі  та цікаві ігри.
Вправа «Гра навпаки»
Приготуйте ватман і журнали, з яких можна вирізати картинки. Запропонуйте дитині зробити велику картину. Тему вона може придумати самостійно, а можна працювати, не прив’язуючись до конкретного сюжету. Позначте правила гри: потрібно наклеювати картинки на ватман, виконуючи інструкції дорослого з точністю до навпаки. Наприклад, дорослий диктує: наклей пальму в центр, а дитина, згідно з правилами вправи, робить все навпаки, повинна приклеїти її в будь-яке інше місце. Ця техніка зазвичай дуже веселить дітей – їм подобається, коли можна спеціально порушувати правила, яких вони завжди звикли дотримуватися – вони знають, що зроблять все не так, як було сказано і їм нічого за це не буде. Таким чином, дитина отримує новий досвід, пробує себе в ньому і для неї підвищуються шанси, що в реальній ситуації, вона не стане так непокоїтися, коли випадково зробить помилку або захоче вчинити по-своєму.
Вправа «Малювання тілом»
Для цієї вправи потрібен простір і особливі умови – багато паперу, просторе місце і старий одяг, який не страшно забруднити фарбою. Можна вистелити підлогу ватманами або шпалерами, запастися великою кількістю часу, водою і фарбами. Найкраще використовувати пальчикові фарби – вони легко змиваються з одягу і рук. Запропонуйте малювати частинами тіла – це може бути все, що забажає розмалювати дитина – руки, ноги і навіть живіт. Можна просто наносити фарбу на тіло і потім залишати відбитки на папері, а можна малювати окремі малюнки і також переносити їх на папір. Утворені зображення можна домалювати пензлем. Ця техніка дозволить розслабитися і ступити за рамки дозволеного – зробити те, що дитина з підвищеним рівнем тривожності не може собі дозволити. Такий досвід допомагає їй поглянути на себе новими очима і зрозуміти, що в ній приховані великі ресурси і здібності, які чекають свого часу для розвитку.

10.10. 22 Адаптація: як батьки можуть допомогти малюкам і самим собі

Допомога дитині

Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователів. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.
Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає надто пізно.
Не перевантажуйте малюка. Наразі у його житті відбувається багато змін, тож зайве напруження нервової системи малюку ні до чого.
Створіть вдома атмосферу спокою та турботи. Частіше обіймайте малюка, гладьте його по голівці, говоріть ніжні слова. Частіше хваліть за успіхи та хорошу поведінку.
Поблажливо ставтеся до капризів. Малюк вередує, бо його нервова система перевантажена. Щоб заспокоїти дитину, обійміть її і переключіть її увагу на іншу діяльність, приміром гру.
Дайте дитині в дитячий садок невелику іграшку. Заздалегідь узгодьте це з вихователем. Коли вас немає поряд, малюк почуватиметься спокійніше, якщо поруч буде щось рідне та знайоме – частинка дому.
Вигадайте й інсценізуйте казку. Вона може бути, приміром, про те, як маленьке мишеня вперше пішло до дитячого садка. Розкажіть, що мишенятку спочатку було незатишно й трохи лячно в дитячому садку, але згодом воно потоваришувало з іншими звірятами та вихователями. Інсценізуйте казку за допомогою іграшок. Зверніть увагу на те, що ключовий момент казки та інсценізації – повернення мами/тата за мишенятком. Тому в жодному разі не переривайте розповідь до цього моменту. Пам’ятайте, основна мета казки – допомогти малюку зрозуміти, що ви обов’язково за ним повернетеся.

Допомога самим собі

Не ігноруйте своїх емоцій. Часто батьки не розуміють, що відбувається, і намагаються ігнорувати свої емоції. Ви маєте право на всі свої почуття, і у цьому разі вони абсолютно природні. Утім, постарайтеся зберігати спокій, адже дитина переймає ваші емоції. Демонструйте впевненість у своєму рішенні віддати дитину в дитячий садок. Що менше ви сумніватиметеся в тому, що дитина має ходити в дитячий садок, то більше віритимете, що вона рано чи пізно адаптується. Дитина «зчитає» вашу упевненість і сама почуватиметься впевнено.
Повірте, що малюк – не слабкий. Адаптаційна система дитини достатньо сильна, щоб витримати це випробування. І навіть якщо дитина заливається сльозами – це хороший знак. Гірше, коли дитина настільки затиснута лещатами стресу, що не може плакати. Плач – помічник нервової системи, що запобігає її перевантаженню. Тому не бійтеся дитячого плачу й не сваріть малюка за рюмсання. Звісно, дитячі сльози змушують вас хвилюватися, але ви теж обов’язково впораєтеся.
Зверніться по допомогу. У дитячому садку працює практичний психолог – фахівець, який може детально розповісти, як відбувається адаптація, скільки вона триває, які поведінкові реакції дитини можливі. Та найголовніше – практичний психолог може запевнити вас у тому, що в дитячому садку працюють уважні і турботливі фахівці. Іноді батькам потрібно знати, що дитина швидко заспокоюється після того, як вони йдуть. Таку інформацію також може надати практичний психолог. Адже він спостерігає за дітьми і вихователями під час адаптації.
Заручіться підтримкою. Вас оточують батьки, що переживають ті самі почуття, що і ви. Підтримуйте одне одного, дізнайтеся, до яких лайфхаків вдається кожен з вас, щоб допомогти своїй дитині. Разом відзначайте і тіштеся успіхами – своїх дітей і власними.
Терпіння вам!

04.10.22 Як не панікувати під час війни.
1. Зверніться до дихотомії контролю – це поділ речей на підконтрольні нам і ті, на які ми не можемо вплинути. Слід продумати кілька алгоритмів дій для різних варіантів розвитку ситуації – це допоможе позбавитися панічної поведінки і додасть впевненості.
2. Не позбавляйте себе речей, які приносять задоволення, нехай навіть маленьке, та заспокоюють. Це може бути кава або читання книги.
3. Робіть фізичні вправи. Фізичне навантаження дозволяє виробляти більше серотоніну та сприяє кращому сну. Чим більше ми боїмося, тим більше витрачаємо ресурсу на подолання порогу тривоги. Хороший сон, ситість та фізичне навантаження – це запорука стресостійкості.
4. Дозуйте отримувану інформацію. Оберіть кілька офіційних джерел та ЗМІ, яким ви довіряєте, оцінюйте отриману інформацію тверезо і робіть паузи у процесі читання новин. Паузи на фізичну активність, їжу, хобі тощо.
5. А головне – не залишайтеся сам на сам із власними переживаннями. Якщо є така можливість, об’єднайтеся із сім’єю та рідними, діліться своїми почуттями і спільно слідуйте порадам 1-4.

Бережіть себе та близьких. Все буде добре!

Як підтримати дитину в розлуці з татом: що можемо зробити?

Підтримуємо телефонний або відеозв’язок тата з дитиною тет-а-тет. Можемо щовечора? Чудово. Один раз на тиждень? Теж. Тут головне якість, а не кількість. Тато може читати казки та історії, тексти яких ви заздалегідь надсилаєте йому на телефон. Або надсилати вам з дитиною відео, як він п’є чай чи йде вулицею. Це дозволяє дитині фокусуватися на тому, що тато робить зараз, а не на тому, що він зараз не поряд. Татусі дошкільнят повинні бути терплячими, бо це може бути такий собі хаотичний тур по кімнаті з фрагментарним описом іграшок або холодильника:)

Можемо пропонувати дитині зробити поробку для тата: малюнок або ліплення того, що ви будете робити, коли тато повернеться. Лоскотатися? Їсти морозиво? Показувати, як далеко навчилися стрибати або як добре запам’ятали таблицю множення?

Якщо є можливість, разом із дитиною розглядаємо фотографії або відео, на яких зображена ваша сім’я або вона з татом. Згадуємо смішне та приємне. «А пам’ятаєш, як наш тато смішно чхає?», «Коли ти ще жив у мене в животику, тато постійно приносив мені апельсиновий сік, який мені так хотілося!»

Тато може попросити дитину робити щось замість нього, поки він не повернеться: допомагати мамі нести щось не дуже важке з продуктів, слідкувати, щоб світло в порожніх кімнатах було вимкнене, перевіряти перед сном, чи зачинені вхідні двері. Дитина відчуває себе особливо значущою і більш спокійною, коли їй довіряють доросле завдання.

Можемо запропонувати дитині разом приготувати улюблену татову страву і надіслати йому фотографію.

Арт- терапія ,,Продовжити малюнок”
Необхідно взяти великий аркуш (А2, А3), олівці або фломастери.
Щоб зменшити тревогу і відповідальність дітей перед чистим аркушем, потрібно намалювати одну деталь ведучому (овал, коло).
Потрібно домовитися про чергу, хто за ким малює, щоб взяти участь змогли всі(діти разом з батьками). Також може бути (але не обов’язково) задана тема малюнку: космос, дитячий майданчик, магазин і т.д.
Дитина малює один елемент і передає малюнок далі. Під час малювання тема може змінитися до невпізнання. Весь аркуш може бути зафарбований в різні кольори, людина стане монстром, а поверх планет будуть намальовані каракулі – це ракета літала!
Ведучий стежить за тим, щоб дітина довго не затримувала роботу у себе, внесок усіх в малюнок повинен бути приблизно рівним.
Під час заняття, коли дитина вже включилася в роботу, початковий задум вже не має сенсу, кожен задоволений своїми досягненнями і коли не виходить гарний малюнок, відповідальність лежить на всіх, а не на комусь конкретно.

Вправи на зняття м’язового напруження

«Поза спокою»
Сісти ближче до краєчка стільця, спертися на спинку, руки вільно покласти на коліна, ноги злегка розставити. Формула загального спокою вимовляється повільно, тихим голосом, з тривалими паузами:
Всі уміють танцювати,
І стрибати, й малювати,
Та не всі іще уміють
Розслаблятись, спочивать.
Є у нас такая гра –
Дуже легка і проста,
Уповільнюється рух
І зникає все навкруг…
І стає нам зрозумілим,
Що розслаблення нам миле!
„Кулачки”
Стисніть міцно пальці в кулаки. Руки лежать на колінах. Стисніть кулаки ще міцніше, щоб кісточки побіліли. Он як напружилися руки! Велике напруження. Нам неприємно так сидіти! Руки втомилися. Розслабили руки. Відпочиваємо. Кисті рук потепліли. Стало легко й приємно. Слухаємо і робимо, як я. Спокійно! Вдих – видих!
Ця і кожна наступна вправа повторюються тричі.
Руки на колінах,
Кулачки стиснуті,
Міцно, з напруженням
Пальці притиснуті (стиснуті пальці).
Пальчики сильніш стискаєм –
Відпускаєм, розтискаєм.
Легко припідняти й опустити розслаблену кисть.
„Олені”
Уявімо собі, що ми – олені. Піднести руки над головою, схрестити їх, широко розчепіривши пальці. Ось які роги у оленя! Напружте руки. Вони стали твердими! Нам важко й незручно так тримати руки. Напруженість неприємна. Швидко опустіть руки на коліна. Розслабили руки. Спокійно. Вдих – видих.
„Пружинки”
Уявімо, що ми поставили ноги на пружинки. Вони вискакують з підлоги і відштовхують носки наших ніг так, що вони підіймаються догори, а п’яти продовжують упиратися в підлогу. А тепер натискаємо на пружинки. Сильніше! Ноги напружені! Важко так сидіти. Припинили натискати на пружинки. Ноги розслабилися. Приємно. Відпочиваємо. Вдих – видих!
Психогімнастична вправа «Зайчик»
Мета: розвиток моторної пам’яті.
Дитина повинна придумати і запам’ятати певну позу. Поки звучить музика, вона вільно стрибає по кімнаті немов зайчик. Як тільки музика закінчилася, тут же повинна прийняти обрану раніше позу.
Психогімнастична вправа «Сова»
Мета: розвиток самоконтролю.
Якщо в сім’ї дитина одна, совою повинен бути дорослий. Поки сова спить, дитина вільно переміщується по кімнаті. За командою: «Ніч!» Сова прокидається, а дитина завмирає. Якщо до наступної команди: «День!» Дитина почне рухатися або заговорить, сова і дитина міняються місцями.
Психогімнастична вправа «Тихіше!»
Мета: розвиток вольової саморегуляції.
Мишеня хоче пройти по стежці, на якій лежить кіт. Воно то йде на пальчиках, то зупиняється і, приклавши вказівний пальчик до губ, показує: «Тихіше!». Брови при цьому повинні підніматися до верху.
Психогімнастична вправа «Лагідне кошеня»
Мета: вираз задоволення, радості.
Дитина уявляє у себе на руках кошеня, яке лащиться, муркоче. А потім сама стає цим кошеням і підставляє голову дорослому, щоб той його погладив, приголубив.
Як знизити стрес дорослому і дитині?
Зараз багато хто перебуває в стресі і тривозі через поточну ситуацію. Як подолати стрес? Як віднайти ресурс, який зараз особливо потрібний?
Коли треба бігти, ховатися, захищатися в моменті, діють інші механізми. Надані поради доречні, поки люди завмерли у очікуванні або рухаються кудись, але без гострого стану.
1. Стрес вимагає фізичної та емоційної дії
Коли починає емоційно накривати, в першу чергу треба рухатися: фізичні вправи, прогулянки (якщо безпечно) тощо. Варто також облаштувати місце, де можна прокричатися та поплакати — і робити це щоразу, коли є напруження.
2. Стрес та тривогу необхідно відгальмовувати
Стрес схильний до самопідсилення на багатьох рівнях: від позитивного зворотного зв’язку в катехоламінових синапсах і до накручування себе суто на рівні думок.
Тому стрес та тривогу необхідно постійно відгальмовувати. Піймали себе на тривозі — медитуємо. Якщо треба — фізичні вправи, крики — і знову медитуємо. Робимо дихальні практики. І не накручуємо себе. Думати про проблему треба тільки в момент планування дій та під час конкретних дій.
3. Максимально зачепитися за теперішнє
Майже весь наш страх знаходиться в майбутньому. Якщо тільки ви просто зараз не біжите від фізично присутньої загрози, ваш страх — це емоційна реакція на прогноз.
Це дуже цінно, що наш мозок вміє прогнозувати майбутнє і діяти стратегічно. Але у цієї суперсили є побічка: оскільки страх живе в майбутньому, його зазвичай в сотні разів більше, ніж потрібно для адекватних дій.
Страх уже дав вам сигнал. Ви його почули і обрали якусь тактику дій або набір тактик до різних обставин. Далі страх стає ворогом і думки про майбутнє стають ворогом. Тому наша задача — максимально зачепитися за теперішнє. Заземлятися у те, що тут і зараз є у вашому житті та робить його кращим. Стіни є? Супер. Вода є? Чудово. Їжа. Люди. Тварини. Все, що окей тут і зараз, має бути основним фокусом уваги.
4. Варто мати план дій
Слід скласти свій план дій. Я маю, але не є в цьому питанні експертом, щоб радити.
5. Не посилювати паніку один одного з тими, хто поруч
Кожен повинен взяти на себе відповідальність за свій стан. Дитина на тому рівні, на якому вона здатна, теж має це зробити.
Найкращий механізм для цього — особисті кордони та самообслуговування. Кожен сам робить для себе все, що здатний зробити. У спільних справах домовляємося про ролі. Якщо потрібна допомога, про неї просять і домовляються. Кожен має особисту схованку, щоб побути в тиші наодинці, а також місце для теплого контакту.
6. Не втручатись у стан іншого, якщо він не сягає гострої ситуації
Якщо хтось панічно починає кудись бігти, не втручаємося у цей стан, а в першу чергу заземлюємо себе. Якщо немає гострої необхідності кудись бігти, не спішіть. Спочатку формуємо свій спокій, потім стає спокійно оточуючим. Або не стає, але їхній стан — їхня відповідальність. Найкраще, що ви можете зробити для них — утримати власну стабільність.
Втручаємося лише у гострій ситуації, коли треба фізично зафіксувати або дати ляпаса. Весь інший час наш сигнал близьким: «Я з тобою, я спокійний, зіприся на мене у моєму спокої».
Ми поруч для того, щоб обіймати, розмовляти, робити щось спільне.
6. Створюйте компенсатори стресу
Шукайте, що тут і зараз дозволить зробити собі та близьким комфортно. Або відволіче від думок.
Але уникайте азартної діяльності: високий рівень збудження в моменті може допомагати, але далі скоріше за все буде підсилювати тривогу.
7. Дотримуватись інформаційної гігієни
Всі знають, не всі роблять. Оберіть кілька джерел інформації, усі інші не дивіться. У більшості частин країни немає необхідності моніторити ситуацію щохвилини, можна читати новини раз на годину або рідше. Те саме стосується обговорень із близькими: тільки якщо є критично важлива інформація. Поза тим говоримо про ситуацію за графіком, наприклад двічі на день. Менше знаєш — міцніше спиш.
Але, звісно, потрібно лишити достатній контакт з реальністю через довірені джерела.
8. Інтелектуальна діяльність може допомогти
Кора великих півкуль гальмує амігдалу, яка робить нам тривожність. Тому інтелектуальна діяльність може допомагати: шахи, головоломки, математичні задачі, кросворди, вивчення іноземної мови тощо.

Спокій – важлива складова успіху, без нього неможливо продуктивно думати, діяти і спілкуватися з людьми.

ДЕНЬ 5
(6 ТРАВНЯ)

  1. ЯК ЗБЕРЕГТИ СПОКІЙ ТА ЖИТИ ДАЛІ У НЕПРОСТИЙ ЧАС ?

Заспокоїтись — одне із найважливіших, але й найтяжчих завдань для кожного з нас.

  • Мінімізуйте перегляд новин до одного разу на день

Особливо якщо ви занадто тривожні, новини лише провокуватимуть переживання.

  • Спілкуйтеся з людьми

Спілкуйтеся з іншими на ці теми, якщо це вас заспокоює.

Проте якщо ви навпаки відчуваєте тільки стрес після переписки в  чи після дзвінка — мінімізуйте таке спілкування. Переводьте розмову на нейтральні теми.

  • Займайтеся звичними справами

Це одна з найголовніших порад. Ми корисні там, де ми є, роблячи те, що ми робимо.

Ідея — не піддаватися паніці, бути кожному та кожній на своєму місці. Тому важливо бути ефективним у тому, що робиш.

  • Зберіть тривожний рюкзачок, щоб було спокійніше

Рюкзачки можливо самі по собі не настільки корисні, скільки сама ідея контролю ситуації. Коли ми контролюємо щось — нам спокійніше.

  • Допоможіть близьким

Якщо ви хочете відчувати трохи більше контролю, найкраща ідея — допомогти близьким.

Сходіть для когось у магазин, пожертвуйте гроші на якусь активність. Зараз для цього є всі приводи.

  • Підтримуйте стосунки з близькими

Близькість — це завжди ресурс. Розмовляти на тему загроз і війни можна, але не варто заглиблюватися, щоб не було застрягання на цій темі.

  • Використовуйте техніки релаксації
  • Зараз дуже важливо видихати, не панікувати. Це різні техніки релаксації. У Google їх більш ніж достатньо.

Психічне здоров’я
впливає на всі аспекти вашого життя.

Це можуть бути дихальні техніки, медитація, свіже повітря, ходіння вулицею, мінімальне фітнес-навантаження — все, що пов’язане з розслабленням, щоб організм набирався сил та перемикався.

  1. Техніки релаксації для педагогів: як швидко розслабитись та відновитись

ВІДЕО ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ

Релаксаційна вправа для розслаблення та зняття тривожност

 

Релаксаційна вправа для розслаблення “Хмари”

 

ДЕНЬ 4
(5 травня)

1.РЕЛАКСАЦІЯ

-дозволяє понизити рівень напруження у вашому тілі, особливо в серці і мозку, що приводить до поліпшення вашого загального стану, накопичення енергії і кращої концентрації.
2.ДИХАННЯ ДЛЯ РОЗСЛАБЛЕННЯ

Для того, щоб впоратися зі стресом і негативними переживаннями, іноді достатньо просто налагодити дихання. У цьому допоможе техніка абдомінального дихання. Потрібно повільно набрати в легені повітря (Ви вмієте вдихати повільно? А коли гніваєтеся?), потім затримати повітря, неквапливо порахувавши до чотирьох. Точно так само на чотири рахунки видихнути – і на чотири рахунки знову затримати дихання, не вдихаючи.

За допомогою цієї дихальної практики можна відразу вбити двох зайців. По-перше, волею-неволею змусити себе дихати повільно і уникнути гіпервентиляції легенів. По-друге, відвернути збуджений розум від проблеми, яка викликала бурхливу реакцію, і переключити його на рахунок від одного до чотирьох.

3.РЕЛАКСАЦІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ

Питання: З якого віку можна проводити з дітьми (для тривожних, агресивних, відчувають страхи) сеанси релаксації?

Відповідь: Сеанси релаксації можна проводити з дітьми будь-якого віку, будь-якого стану і з будь-якими рисами характеру. Нічого, крім користі, тут не станеться.

ГРА –РЕЛАКСАЦІЯ

 

Бути вільними від провини — велика розрада.

 

ДЕНЬ 3
(4 ТРАВНЯ)


1.ПРОВИНА – ЦЕ?

Провина, почуття провини, вина — це емоційний досвід, який виникає, коли людина вірить або усвідомлює – точно чи ні – що вона порушила власні стандарти поведінки або порушила загальнолюдські моральні норми і несе за це порушення значну відповідальність. Провина тісно пов’язана з поняттям каяття, а також сорому;
-це афективний стан, коли людина переживає внутрішній конфлікт, зробивши те, що як здається, не повинна була робити (або навпаки, не зробивши того, що вважає, що мала б зробити). Це породжує відчуття, яке не зникає легко – «сумління».

2.ЩО ТАКЕ ЗДОРОВА ПРОВИНА?

Я зробила щось погане, зробила з того висновки, здобула свій досвід. Я зрозуміла, де моя помилка в минулому, та виправила це своїми діями в теперішньому, принесла своїми діями користь, що “покриває” наслідки моїх дій.

Я зробила так, як змогла на той момент. Зараз я можу зробити інакше. Таким чином “мавр зробив свою справу, мавр може іти”: наслідки минулого перекриті діями в теперішньому, висновки на майбутнє зроблені, провина зникає.

3.ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ. ЯК ПЕРЕСТАТИ ЗВИНУВАЧУВАТИ СЕБЕ?

Пропоную відео для перегляду –

 

 

 

Паніка – це половина хвороби.
Спокій – це половина здоров’я.
Терпіння – це початок одужання.

 

ДЕНЬ 2
(3 ТРАВНЯ)

1.ПАНІЧНІ АТАКИ – ЩО ЦЕ?

Це психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний дійсною чи уявною небезпекою, що охоплює людину чи багатьох людей, неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації

Панічні атаки зазвичай мають деякі з цих ознак або симптомів:відчуття загибелі або небезпеки,
що насувається страх втрати контролю або страх смерті

почуття нереальності або відчуженості

швидкий, прискорений серцевий ритм

тремтіння, озноб, кінцівки, що тремтять

пітливість

задишка або ком у горлі

лихоманка

нудота

спазми в животі

біль у грудях

головний біль

запаморочення, туман в голові, слабкість

оніміння або поколювання

2.ЯК СПРАВЛЯТИСЯ З ПАНІЧНИМИ АТАКАМИ?
Пропоную відео для перегляду –

 

 

Шановні вихователі,батьки та діти!
У ДНЗ №10 «Ялинка» з 2 по 6 травня буде тривати
Тиждень психології.
Тому просимо Вас долучитися до нашого онлайн-марафону «Психологічне здоров’я. Самодопомога під час війни»

«Я думаю, що одна з найбільших речей, що робить
сон – це допомога при емоційному стресі». – ДжоЗеллер

ДЕНЬ 1
(2 травня)

1.ЩО ТАКЕ СТРЕС?
Стрес — це захисна реакція організму на зовнішні подразники. Вона проявляється психічно, фізично, емоційно та дає змогу адаптуватися до змін.

Сучасне життя, безперервні інформаційні потоки, глобалізаційні зміни спонукають організм працювати на повну силу. Стресова сигналізація не відключається, і згодом людина виснажується. Симптоми стресового стану дуже різні й залежать як від обставин, так і особливостей самого організму. Серйозні травматичні події можуть спричиняти гострий стресовий розлад.

Симптоматично стрес (як і стресовий розлад) появляється таким чином:

Фізичні реакції: труднощі зі сном, напруга, втома, тахікардія, болі, розлади шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

Емоційні реакції: гнів, тривога, оніміння, сором, порожнеча, зниження здатності відчувати задоволення та ін.

Когнітивні реакції: кошмари, погана концентрація уваги, нерішучість, занепокоєння.

Міжособистісні реакції: недовіра, дратівливість, проблеми на роботі, у школі.

2.ЯК СПРАВИТИСЯ ЗІ СТРЕСОМ ПІД ЧАС ВІЙНИ?
Пропоную відеоролик для перегляду

 

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.